Бобринецька районна рада
Бобринецький район, Кіровоградська область

Історія району

Бобринецький район – адміністративно-територіальна одиниця Кіровоградської області України. Адміністративний центр — місто Бобринець. Територія Бобринецького району — 1,5 тис. км² (6,09 % загальної площі Кіровоградщини). У районі діє 25 територіальних громад. Населення становить 25112 осіб (на 1 січня 2019 року). Поряд з українцями тут проживають росіяниєвреїбілорусициганивірменигагаузи.

Район розташований на півдні Кіровоградської області в степовій ґрунтово-кліматичній зоні ризикованого землеробства (обмежуючий фактор — волога). Територія району межує на півночі з Компаніївським і Новоукраїнським, на сході — Устинівським районами Кіровоградської області, а на півдні і на заході з Єланецьким районом Миколаївської області.

Бобринецький район лежить на південних відрогах Придніпровської височини. Згідно з фізико-географічним районуванням України територія Бобринецького району відноситься до Степової зони Північностепової підзони Дністровсько-Дніпровського краю Кіровоградського (Середньоінгульського) району і розташований в басейні середньої течії Інгулу. Абсолютні висоти коливаються в межах 150 до 250 м. Найвища точка над рівнем моря — 257 м.

Питома вага орних земель в районі — 77 %, лісів і чагарників — близько 3 %, вигонів-пасовищ — 12 %, луків і боліт — менше 1 %.

Оскільки район має недостатньо розвинуту промисловість, то й екологічна ситуація в цілому задовільна. Загальне техногенне навантаження на атмосферне повітря району має стабільні показники.

Територією Бобринецького району протікають 9 річок, а саме — Інгул, що впадає до Південного Бугу, Громоклія, Сугоклея, Мертвоводдя, Гнилий Єланець, Осиковата, Бобринка, Лозоватка, Богодушка та Дрюкова.

Загальна площа водного дзеркала ставків району становить — 1400 га 28 ставків загальною площею — 316,6 га з яких під водою — 242,1 га, знаходяться в оренді.

До найважливіших корисних копалин належать поклади граніту, піску, каоліну.

Історична довідка

Свідченням того, що територія району була заселена ще в глибоку давнину, є кургани доби бронзи (II тисячоліття до н. е.) та скіфських часів. Виявлено скіфське поселення (V—IV ст. до н. е.), трапляються знахідки римських монет (II ст. н. е.). Крім того, досліджено кілька курганів з кочівницькими похованнями X—XI століття.

1767 року запорізький полковник Андрій Кийнаш повідомив Кіш Запорізький, що поблизу р. Сугоклії виникло поселення Малий Бобринець.

На картах Запорізької Січі він знаходився в центрі Буго-Гардовської паланки, тобто входив до Вольностей Запорізького війська. Відомий дослідник В. Ястребов, оперуючи історичним матеріалом, доводить, що корінне населення цієї місцевості вийшло переважно із запорізьких зимівників. Так, у селі Олексіївка в кінці минулого століття проживало сім родин запорожців, у тому числі й батьки славнозвісного Максима Залізняка.

Наприкінці ХУІІ ст. Бобринець був досить великим населеним пунктом. У 80-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 чоловік.

В кінці 1828 року йому надано статус повітового міста. Державним селянам, що вели торгівлю або займалися промислом, дозволялося протягом року записуватися у міщани, якщо вони платитимуть відповідні податі. 10 років у Бобринці не було військового постою, через те з навколишніх військових поселень всі бажаючі записатися до стану міщан переселилися до Бобринця. В 1835 році кількість населення в місті досягла 6038 чоловік. Набував розвитку кустарний селянський борошномельний промисел. У місті діяло 34 вітряні та 2 водяні млини, тютюнова фабрика, було 9 постоялих дворів. Переважна більшість населення Бобринця займалася землеробством.

На початку 1856 року тут налічувалося 529 будинків. На великому вигоні містилося кілька цегляних будинків, урядові установи, аптека. Місто перетинав поштовий тракт з Єлисаветграда на Миколаїв, обабіч якого селилися заможні мешканці. Решта вулиць безладно забудовувалася хатами й землянками. На 1859 рік в місті мешкало понад 9 тис. чоловік, з них 4409 належали до міщанського стану, 407 — купецького. 1841 року тут відкрили трикласне повітове училище, а згодом парафіяльне училище і три школи.

З другої половини XIX ст. у місті помітно пожвавилося культурне життя, що було тісно пов’язане з діяльністю корифеїв українського театру М. Л. Кропивницького та І. К. Тобілевича. М. Л. Кропивницький після закінчення Бобринецького трикласного училища служив секретарем міської ратуші. 1855 року до повітового училища вступив і І. К. Тобілевич. З 1859 до 1865 року він працював у Бобринці.

Після реформи 1861 року за селянами було закріплено по 5,7 десятини землі на ревізьку душу. У 1883—1885 рр. з 1752 господарств міста рільництвом займалося 714. Міщани-хлібороби на тривалий строк орендували 7864 десятини міської землі, а на річну оренду припадало 2952 десятини.

Наприкінці XIX ст. в місті діяло 118 промислових і торговельних підприємств з щорічним оборотом 787 тис. крб. Найзначніші з них — два чавуноливарні, 10 колісних, два шкіряні й миловарний заводи. Крім того, працювало 3 парових, 2 водяні млини, 15 кузень. Це були переважно дрібні, кустарні підприємства з 5—10 найманими робітниками. 1892 року засновано завод сільськогосподарських машин. Торгівля продуктами сільського господарства зосередилася в руках скупщиків з Єлисаветграда і Миколаєва. У місті було 95 лавок. Щороку відбувалося 5 ярмарків, тричі на тиждень — базари.

З розвитком капіталістичних відносин Бобринець стає одним із значних ринків найму сільськогосподарських робітників. За період 1893—1900 рр. тут зареєстровано 48 700 заробітчан.

У Бобринці в 1860-их роках жили і працювали корифеї українського театруМ. Л. Кропивницький і брати Тобілевичі — І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий), М. К. Садовський,П. К. Саксаганський, які створили в місті аматорський театральний гурток. У 1864 році в обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Л. Млотковського.

У Бобринці в той час була єдина церква. Через десятки років на кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква. У 1912 році освячено Вознесенський собор, будівництво якого тривало 14 років. Він став «лебединою піснею» архітектора Якова Паученка.

На початок XX століття поряд із сільськогосподарським виробництвом діяли промислові й торгові підприємства. Серед заводів виділялися чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало магазинів та лавок у місті належало Давиду Бронштейну — батькові Льва Троцького, ім'я якого впишеться в світову історію. 

У жовтні 1938 року Бобринець переведено до розряду міст. У 1939 році тут працювали поліклініка (відкрита 1925 року), дві лікарні, 3 амбулаторії, санепідстанція. Міське населення обслуговували 12 лікарів і 40 медпрацівників з середньою спеціальною освітою. Наприкінці 30-х років тут було 2 середніх, 3 семирічних та початкова школи. Працював також сільськогосподарський технікум.

10 січня 1939 року було утворено Кіровоградську область, куди увійшов і Бобринецький район.

21 червня 1941 року вийшов черговий номер районної газети з закликом до населення вийти в неділю на будівництво шляху Бобринець—Кіровоград. А наступного дня місто облетіла звістка про напад фашистів на нашу країну. 1724 жителі Бобринця захищали Вітчизну на фронтах Великої Вітчизняної війни 997 з них полягли смертю хоробрих. 6 серпня 1941 року до Бобринця увірвалися німецько-фашистські загарбники. Почалися масові грабежі і насильства над мирними жителями. За період окупації загинуло близько 450 чоловік. Населення всіляко саботувало розпорядження окупантів, молодь ухилялася від примусових робіт. Патріоти піднімалися на боротьбу з ворогом. На території району з вересня 1942 до березня 1944 року діяла підпільно-диверсійна група, керівником якої був комуніст В. Н. Репешко. За час своєї діяльності підпільники визволили з концтаборів 67 військовополонених, врятували від фашистської неволі 470 юнаків і дівчат.

16 березня 1944 року частини 19-ї, 93-ї, 113-ї і 223-ї стрілецьких дивізій 57-ї армії 3-го Українського фронту визволили Бобринець від німецько-фашистських загарбників. За роки окупації гітлерівці завдали місту великих збитків, які обчислювались сумою у 13,7 млн. крб. Вони зруйнували 9 промислових підприємств, 10 магазинів, 6 шкіл, технікум, багато комунальних житлових будинків, пограбували господарства МТС і міських колгоспів.

Райком партії і райвиконком, що відновили роботу в березні 1944 року, очолили відбудову народного господарства. З квітня 1944 року в місті стали до ладу електростанція, маслозавод, інкубаторна станція, слюсарна, столярна, взуттєва, вагова майстерні та інші підприємства. Будівельники ввели в дію 1265 кв. метрів житла. Відновилося навчання в школах. Перші триста книг, надіслані працівниками «Союздруку» м. Москви, поклали початок районній бібліотеці.

Водночас відбулося об’єднання промислових артілей міста. 1947 року засновано швейну та взуттєву майстерні промартілі «III Інтернаціонал». Підприємства міста систематично перевиконували виробничі плани. Для прискорення і поліпшення будівельних робіт в артілях восени 1956 року створено «Міжколгоспбуд». Комбінат комунальних підприємств об’єднував: електростанцію, лазню, готель, перукарню, газове господарство і мережу водопостачання. 1960 року промартілі «Інпраця», «Жовтень», «III Інтернаціонал» та цехи промкомбінату об’єдналися в побутовий комбінат.

Протягом 1960—1970 рр, споруджено будинок райкому партії, комунально-побутові приміщення: готель, аптеку, автовокзал, гуртожиток для студентів технікуму; введено в дію 8,2 тис. кв. метрів житла, побудовано мости через річку Бобринку, обладнано стадіон. Стали до ладу будинок культури, кінотеатр, середня школа та школа-інтернат на 950 учнів, типовий дитячий садок, спортивний зал дитячої спортивної школи. Жителі міста звели близько 500 індивідуальних будинків. У місті є 26 магазинів і 18 ларків, 4 їдальні, ресторан, кафе. 1970 року товарообіг міста становив 4 млн. карбованців.

Поліпшилося медичне обслуговування. У місті працюють поліклініка, лікарня на 200 ліжок, протитубдиспансер; є лабораторії, аптеки, санепідстанція, жіноча і дитяча консультації, медичні пункти. У цих закладах трудяться 44 лікарі та 167 чоловік середнього медперсоналу. Серед них кавалери ордена Леніна — хірург Т. І. Коваленко, Трудового Червоного Прапора — хірург І. Г. Примушко, «Знак Пошани»—лікар А. Г. Жук.

У Бобринці створено всі умови для навчання й виховання дітей. Діють середня і чотири 8-річні школи, сільськогосподарський технікум, професійно-технічне училище, школи: робітничої молоді, заочна середня, музична і дитяча спортивна. Є будинок піонерів і школярів.

В листопаді 1972 року в Бобринці було відкрито пам’ятник М. Л. Кропивницькому.

На початку ХХІ століття, після тривалої соціально-економічної кризи 90-х років, коли рівень ВВП України знижувався, проявилася тенденція  початку економічного пожвавлення. У районі було реформовано аграрний сектор, почало розвиватися приватне підприємництво.

У 2018 році у районі налічувалося 360 підприємств торгівлі, з них 184 магазини, 14 підприємств ресторанного господарства.

Медицина району налічує районне поліклінічне відділення, центральну районну лікарню (стаціонар), 14 амбулаторій, 31 фельдшерсько-акушерський пункт, 13 аптек.

До системи освіти району входить 26 загальноосвітніх навчальних закладів, 25 дошкільних навчальних закладів, школа-інтернат, професійно-технічне училище та сільськогосподарський коледж.

Культурні заклади району складаються з 38 бібліотек, 34 будинків культури, музичної школи мистецтв та музею.